Між минулим і майбутнім: рефлексії навколо нового тлумачення просвітницьких ідей Бориса Грінченка (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.)

Анотація

У статті проведено деякі паралелі історичних події початку ХХ і ХХІ століть, а також інспірацій Бориса Грінченка, які співзвучні із сьогоденням у царині боротьби з російськими окупантами за українську незалежність, самобутність і свободу як спротив, передусім, ідеологічний, культурний, національний, мовний. Висвітлено провідні педагогічні ідеї науково-публіцистичної спадщини Бориса Грінченка – українського мовознавця, письменника, поета, драматурга, публіциста, критика, етнографа, освітнього і громадського діяча кінця ХІХ – початку ХХ ст. Автор наголошує на таких аспектах діяльності вченого, як: етнографічне вивчення й систематизація народної творчості українців; громадська робота заради досягнення єдиних суспільних цілей; освітні горизонти й педагогічні інтенції; гуманізація особистісних і соціальних взаємин між людьми на засадах вселюдських моральних ідеалів і духовних цінностей тощо. Обґрунтовано особливості просвітницьких ідей національного виховання української молоді у науково-публіцистичній спадщині Бориса Грінченка, окреслено педагогічні дискурси міжпоколіннєвої трансмісії у просторі українознавства досліджуваного періоду. Здійснено спробу нової інтерпретації особистості великого мислителя в іманентній єдності з відомими представниками тогочасної інтелектуальної еліти. Значну увагу приділено питанням співзвучності творчих ідей Бориса Грінченка та Івана Франка; вказано на високу оцінку Каменярем його постаті, який “не зраджує ніяким невдачам ані критикою, часто неприхильною, а у всьому, що пише, проявляє побіч знання мови української також гарячу любов до України” та “щирий демократизм”. На конкретних прикладах показано гостру критику Бориса Грінченка (без)діяльності Христини Алчевської через русифікацію українських шкіл та видання її книг російською мовою. У дослідженні набирають іншого розуміння питання змісту критичного стосовно наукових і літературних творів деяких учених-інтелектуалів окресленого періоду з популяризації українознавства й національного виховання. Описано окремі факти з педагогічної діяльності Грінченка як народного учителя сільської школи. За результатами аналізу історико-наукових джерел висвітлено також глибокий зв’язок у діяльності представників двох поколінь українського національного руху – Бориса Грінченка та Дмитра Дорошенка. Вказано на їхню спільну діяльність у становленні української незалежної преси, громадській та просвітницькій роботі, формуванні національної свідомості та ідентичності українського народу.