Питання інклюзії та спеціальної педагогіки у творчій спадщині Софії Русової

Анотація

У статті проаналізовано питання інклюзії та спеціальної освіти у творчій спадщині Софії Русової – педагога, громадянки, політика, державотворця, яка розглядала їх у контексті світових наукових здобутків міжвоєнної доби ХХ ст. Не використовуючи ці терміни, вона тлумачила інклюзію як процес збільшення ступеня участі всіх громадян у суспільстві, зокрема й тих, які мають фізичні чи ментальні порушення, передбачала розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. Еволюцію ідеї інклюзії та зародження спеціальної освіти С. Русова тісно пов’язувала з розумінням і тлумаченням провідних засад педагогіки, загальної та соціальної психології, соціології, філософії освіти, історичко-педагогічних пошуків кінця ХІХ – початку ХХ ст. Чи не найважливішим джерелом нових педагогічних ідей С. Русової, які втілилися у працях міжвоєнного періоду (“Нова школа соціяльного виховання”, “Виховання і соціологія Дюркгейма”, “Соціяльне виховання: Його значіння в громадському житті”, “Суспільні питання виховання”), стало знайомство з новітніми течіями у західноєвропейській педагогіці, що дозволило їй іти в ногу з часом, психологізувати педагогіку. Широка освіта, вільне володіння провідними європейськими мовами (уможливили доступ С. Русової до оригінальної літератури – праць Дж.Дьюї, Е. Клапареда, Г. Кершенштейнера, В. Лая, Е. Меймана, Г. Спенсера, забезпечили безпосереднє спілкування з найвидатнішими педагогічними діячами 1920-х1930-х pp., зокрема О. Декролі й М. Монтессорі, та вивчення досвіду їх практичної роботи. Керуючись положенням про те, що “розвиток дитинипроходить під впливом трьох головних факторів: виховання, спадщина, оточення”, базуючись на дослідах зарубіжних (німецьких, бельгійських, чеських) учених, вчена розкрила специфіку соціально-виховуючого впливу середовища, готуючи підґрунтя для розкриття сутності інклюзії як сукупності умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей. Водночас вона підкреслю вала, що жодна дитина “не піддається пасивно впливу оточення: вона бере з нього те, до чого прагне її індивідуальність”. Питання власне спеціальної освіти, зокрема психолого-педагогічні засади роботи з дітьми із вадами в розумовому розвитку, найбільш повно розкрито у праці С. Русової “Дещо про дефективних дітей у школі”. У ній чітко простежується ідея про те, що діти всіх верств обов’язково підлягають процесові виховання і навчання. На думку С. Русової Не можуть залишитися поза виховним впливом і діти з девіантною поведінкою (зокрема, “діти-злочинники”), для яких у місцях відбування покарання повинні бути створені умови для набуття освіти як чинника їх перевиховання, а для потреб таких шкіл доцільно організувати підготовку учителів “з глибоким психологічним розумінням своїх хворих учнів, з серцем, огрітим любов’ю до них, і з певним розумінням свого суспільно-педагогічного завдання: вернути цих дітей громадянству...”. Отже, питання інклюзії, навчання, освіти дітей і молоді з особливими освітніми потребами, репрезентоване надбаннями Софії Русової, є вагомим внеском в українську і світову педагогічну думку, важливим чинником відродження національної системи освіти на кращих зразках навчально-виховного досвіду минулого.