РОЗВИТОК CУСПІЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ НА ПРИКАРПАТТІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТОРІЧЧЯ)
DOI:
https://doi.org/10.15330/msuc.2019.20.34-39Ключові слова:
суспільна медична опіка, учні, доросле населення, масове медичне просвітництво, українські лікарі, Прикарпаття, І. Белей, К. Воєвідка, О. Маланюк, Є. Озаркевич, Я. ОкуневськийАнотація
Стаття присвячена висвітленню проблеми розвитку суспільної медичної опіки дітей та дорослих на Прикарпатті наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. Протягом досліджуваного періоду терміни, такі як «опіка», «громадська опіка», «медична опіка» та інші, активно використовувалися педагогами, лікарями, громадськими активістами, релігійними діячами, що доводить існування такого явища, розуміння його важливості в суспільстві. Ідея суспільної медичної опіки була розроблена в середовищі українських наукових, освітніх та громадських кіл Галичини досліджуваного періоду. Під ключовим поняттям суспільної (громадської) медичної опіки дітей та дорослих автори розуміють добровільну опіку, догляд громадських установ про здоров'я українського населення краю, медичне обслуговування дітей та дорослих, лікування та профілактика захворювань, постійний нагляд та контроль за здоров’язбереженням особистості тощо.
Лікарі, особливо студенти, викладачі, духовенство та громадські діячі брали активну участь у цьому процесі. Вони піклувалися не тільки про фізичне здоров’я особистості, але й про духовні, психічні та соціальні складники здоров’язбереження; не тільки надавали населенню краю безкоштовну професійну допомогу, а й зробили значний внесок у розвиток вітчизняного лікарського руху та медичної науки. Українські лікарі надавали медичні послуги найбільш вразливим сегментам суспільcтва, включаючи селян, учнів та студентів. Вони проводили лекції для дітей та дорослих, пропагували здоровий спосіб життя, поширювали знання про профілактику та лікування захворювань, шкідливості вживання алкоголю та куріння. Лікарі успішно боролися проти туберкульозу.
У статті проаналізовано здобутки лікарів Прикарпаття на ниві розвитку української медичної науки. Стисло схарактеризовано внесок І. Белея, К. Воєвідки, О. Маланюка, Є. Озаркевича, Я. Окуневського та інших лікарів. Методологічну основу дослідження становлять провідні положення теорії наукового пізнання, системно-структурного та культурологічного підходу як методологічного способу вивчення освітніх явищ та педагогічних процесів. Застосований автором антропософський підхід дав підстави осмислювати цей феномен через призму цінностей, знань, норм поведінки.