Правові основи забезпечення соціального діалогу в Україні у період воєнного стану

Анотація

Одним із пріоритетних напрямків розвитку трудового права України є адаптація законодавства, що визначає правові основи здійснення соціального діалогу, до правових принципів ЄС. При цьому, гарантуючи можливість сторонам трудового правовідношення через поєднання правових форм соціального діалогу таких як обмін інформацією, різного роду консультації, проведення узгоджувальних процедур, колективні переговори, досягнути реальних домовленостей між сторонами правовідношення, забезпечивши при цьому гідну працю й захист права на працю.
Дослідження мало на меті проаналізувати актуальні проблеми, правові основи організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні, задля вироблення пропозицій забезпечення удосконалення проведення соціального діалогу та реалізації програми гідної праці в Україні у воєнний та повоєнний період.
Застосовуючи визначені форми соціального діалогу, суб’єкти соціального діалогу повинні систематично оновлювати трудове законодавство, а за результатами колективних переговорів укладати та переглядати колективні договори та угоди: на національному рівні - генеральну угоду; на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні - територіальні угоди; на локальному рівні - колективні договори. Саме вони, через договірне регулювання праці, у період воєнного стану та повоєнний період, поряд з КЗпП України повинні закріпити гарантії забезпечення гідної праці, які б якомога менше обмежували права працівників, визначали права та зобов’язання роботодавців у відповідності з європейськими соціальними стандартами. Ще одним напрямком розвитку соціального діалогу у період воєнних дій, має направлятися на розвиток малих та середніх підприємств.
Врахувавши сьогоднішні умови воєнного стану в Україні, соціальний діалог повинен здійснюватися у відповідності з програмою гідної праці для України, яка розроблена у відповідності з визначеними Цілями сталого розвитку України до 2030 року, як глобальні цілі сталого розвитку країн до 2030 року, а результати їх адаптації з урахуванням специфіки розвитку України.