Кримінально-Правова Політика ЄС За Лісабонським Договором

Анотація

Нові положення, привнесені Лісабонським договором, забезпечують гнуч­кість і, таким чином, усувають багато запитань щодо того, чи може ЄС бути уповноважений діяти в будь-якій галузі кримінального права. Однак його пов­новаження та інструменти викликають інші питання. По-перше, Лісабонські реформи демонструють згоду не погоджуватися щодо того, чи централізовані дії повинні становити основну частину національного законодавства. Хоча за­стосування взаємного визнання як конституційного стандарту передбачає, що держави-члени залишаються на передовій правоохоронної діяльності, Ліса­бонська угода чітко дає змогу приймати майбутні рішення щодо централізації повноважень в таких інституціях ЄС, як Європол та Євроюст. Він також не передбачає беззастережної кримінальної компетенції, але встановлює деякі об­меження. Проблемним моментом є також директиви як правовий інструмент, за допомогою якого Союз може створювати мінімальні правила. Враховуючи суттєві обмеження директиви як інструменту та потенційну відсутність прямо­го впливу на інструменти, що містять мінімальні правила, виникає питання, чи можуть будь-які положення в розділі про Сферу свободи, безпеки та правосуддя дозволяти створювати норми кримінального права, що безпосередньо застосо­вуються, у формі нормативних актів, або чи можна використовувати ці чи інші повноваження, які знаходяться нібито поза межами даного розділу, щоб обійти посилання на директиви. Окрім того, не слід забувати, що ДФЄС передбачає виключні, поділені та підтримуюючі компетенції в сфері кримінально-правової політики